Успіх роботи лікаря, безперечно, залежить від сучасної розвиненої техніки та оснащення. Але якою новітньою не була б апаратура, найважливішим для лікаря - а надто ж хірурга - є його руки. Від їх уміння, майстерності, професіоналізму залежить здоров'я людини.
В Ольги Федорівни Волошиної руки ніжні та вправні, але, говорячи словами поета, "зберігали живих від небажаних втрат і, як меч, в тонких пальцях свій скальпель тримали". Скільки пацієнтів за 57 років трудової діяльності вона вилікувала? Безумовно - тисячі.
- Ви врятували мені життя, Ольго Федорівно! - почула вона нещодавно, їдучи в тролейбусі. - Давно це було, але я пізнала Вас по руках. Безмежно Вам вдячна!
Чи не найбільша це нагорода для відомого й знаного не тільки на Житомирщині, але й за її межами, лікаря-хірурга?!
Її медичне мистецтво - без сумніву - дар від Бога. "Майстер - золоті руки" - таку нагороду Ольга Федорівна отримала в колишньому Радянському Союзі. Справи та звершення О.Ф. Волошиної були відзначені не лише вдячністю хворих, але й двома орденами Трудового Червоного Прапора, медаллю "За доблесний труд", званням "Заслужений лікар України", обласною премією імені О.Ф. Гербачевського.
{typography bubble_book_square right=400px} за матеріалами газети "Пульс" від 2006 року || Лише, здається, недавно, відзначали її ювілей - чотири роки тому, в недалекому ще 2006-му, виповнилося їй вісімдесят. А нині її душа - далеко за межею буття. Згадаймо про неї - людину великого серця, Ольгу Федорівну Волошину. {/typography}
Ольга Федорівна наділена Всевишнім особливою місією й рисами характеру. Де б вона не працювала, завжди на перше місце ставила турботу про пацієнта, любов до ближнього, відкритість і милосердя. З 1944 по 1949 роки, навчаючись у Вінницькому медичному інституті, обрала фах хірурга. Ще тоді приділяла багато уваги практичному вивченню цієї спеціальності, хоча знала, що це - важкий труд.
Першим медичним закладом, де Ольга Федорівна розпочала працювати, стала Черняхівська ЦРЛ, пізніше - хірургічна діяльність, завідувала хірургічним відділенням 1-ї міської лікарні впродовж шістнадцяти років, а з 1966 по 1984 роки - очолювала хірургічну службу облздороввідділу.
- Працюючи на цій посаді, я прагнула, щоб у кожному районі хірурги вміли виконувати всі види оперативних втручань. Тому часто бувала в різних куточках області, передавала досвід, покращуючи хірургічну практику районних спеціалістів, - пригадує Ольга Федорівна.
На запитання про те, яким має бути справжній хірург, вона відповіла: "Щодня хірурги мають оперувати, щоб удосконалювати практичні навички. Обов’язково любити своїх пацієнтів. Не тільки прооперувати, але й виходити їх та попередити ускладнення. Постійно підвищувати свій професійний рівень, багато читати спеціалізованої літератури. В хірурга має бути почуття міри, а це приходить із досвідом." І додала: „Необхідно трудитися, не шкодуючи сил та часу, любити хірургію!”
Саме так завжди й працювала Ольга Федорівна - годинами в операційній. Часто й уночі викликали її з дому, аби рятувати життя людей.
- Могла декілька діб не спати, - говорить співрозмовниця. - Де бралися сили - не знаю. Але ніколи не залишала важкохворого.
Її любили й поважали не лише колеги, а й пацієнти, лагідно називаючи Олечкою. Її кроки пізнавали ще з коридору, бо поруч із лікарем завжди почувалися безпечно й затишно. Секрет її успіху - ентузіазм, невичерпна енергія та сила волі, з якими береться за справу. Всі грані хірурга важко перелічити: неспокійна вдача, намагання не зупинятися на досягнутому, вболівання за доручену справу.
Під час святкування свого 80-літнього ювілею Ольга Федорівна відзначила, - "Щоб довго прожити, треба багато працювати, часто хвилюватися, мало їсти."
Здавалося, були ще сили й завзяття - їх додавала щира шана молодших колег і величезна вдячність тисяч врятованих пацієнтів. Але такий уже невблаганний час - він забирає найкращих, та залишає пам'ять про них. Нехай вона буде вічною… 8 червня 2010 року.
В пам'ять про золоті руки О.Ф. Волошиної
Лише, здається, недавно, відзначали її ювілей - чотири роки тому, в недалекому ще 2006-му, виповнилося їй вісімдесят. А нині її душа - далеко за межею буття. Згадаймо про неї - людину великого серця, Ольгу Федорівну Волошину.
(за матеріалами газети „Пульс” від 2006 року)
Успіх роботи лікаря, безперечно, залежить від сучасної розвиненої техніки та оснащення. Але якою новітньою не була б апаратура, найважливішим для лікаря - а надто ж хірурга - є його руки. Від їх уміння, майстерності, професіоналізму залежить здоров'я людини.
В Ольги Федорівни Волошиної руки ніжні та вправні, але, говорячи словами поета, „зберігали живих від небажаних втрат і, як меч, в тонких пальцях свій скальпель тримали”. Скільки пацієнтів за 57 років трудової діяльності вона вилікувала? Безумовно - тисячі.
- Ви врятували мені життя, Ольго Федорівно! - почула вона нещодавно, їдучи в тролейбусі. - Давно це було, але я пізнала Вас по руках. Безмежно Вам вдячна!
Чи не найбільша це нагорода для відомого й знаного не тільки на Житомирщині, але й за її межами, лікаря-хірурга?!
Її медичне мистецтво - без сумніву - дар від Бога. „Майстер - золоті руки” - таку нагороду Ольга Федорівна отримала в колишньому Радянському Союзі. Справи та звершення О.Ф.Волошиної були відзначені не лише вдячністю хворих, але й двома орденами Трудового Червоного Прапора, медаллю „За доблесний труд”, званням „Заслужений лікар України”, обласною премією імені О.Ф.Гербачевського.
Ольга Федорівна наділена Всевишнім особливою місією й рисами характеру. Де б вона не працювала, завжди на перше місце ставила турботу про пацієнта, любов до ближнього, відкритість і милосердя. З 1944 по 1949 роки, навчаючись у Вінницькому медичному інституті, обрала фах хірурга. Ще тоді приділяла багато уваги практичному вивченню цієї спеціальності, хоча знала, що це - важкий труд.
Першим медичним закладом, де Ольга Федорівна розпочала працювати, стала Черняхівська ЦРЛ, пізніше - хірургічна діяльність, завідувала хірургічним відділенням 1-ї міської лікарні впродовж шістнадцяти років, а з 1966 по 1984 роки - очолювала хірургічну службу облздороввідділу.
- Працюючи на цій посаді, я прагнула, щоб у кожному районі хірурги вміли виконувати всі види оперативних втручань. Тому часто бувала в різних куточках області, передавала досвід, покращуючи хірургічну практику районних спеціалістів, - пригадує Ольга Федорівна.
На запитання про те, яким має бути справжній хірург, вона відповіла: „Щодня хірурги мають оперувати, щоб удосконалювати практичні навички. Обов’язково любити своїх пацієнтів. Не тільки прооперувати, але й виходити їх та попередити ускладнення. Постійно підвищувати свій професійний рівень, багато читати спеціалізованої літератури. В хірурга має бути почуття міри, а це приходить із досвідом.” І додала: „Необхідно трудитися, не шкодуючи сил та часу, любити хірургію!”
Саме так завжди й працювала Ольга Федорівна - годинами в операційній. Часто й уночі викликали її з дому, аби рятувати життя людей.
- Могла декілька діб не спати, - говорить співрозмовниця. - Де бралися сили - не знаю. Але ніколи не залишала важкохворого.
Її любили й поважали не лише колеги, а й пацієнти, лагідно називаючи Олечкою. Її кроки пізнавали ще з коридору, бо поруч із лікарем завжди почувалися безпечно й затишно. Секрет її успіху - ентузіазм, невичерпна енергія та сила волі, з якими береться за справу. Всі грані хірурга важко перелічити: неспокійна вдача, намагання не зупинятися на досягнутому, вболівання за доручену справу.
Під час святкування свого 80-літнього ювілею Ольга Федорівна відзначила, - «Щоб довго прожити, треба багато працювати, часто хвилюватися, мало їсти.”
Здавалося, були ще сили й завзяття - їх додавала щира шана молодших колег і величезна вдячність тисяч врятованих пацієнтів. Але такий уже невблаганний час - він забирає найкращих. Та залишає пам'ять про них. Нехай вона буде вічною…
